Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

На перший погляд незрозуміло, як можна «сіяти яру пшеницю в січні». Але річ у тому, що на Русі до прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а наприкінці березня, коли й справді можна було починати весняну сівбу. Володимир Великий переніс початок року на вересень, а щедрівка зберегла прадавню традицію.

1880 р. в Одесі опублікували унікальну наукову розвідку польсько-російського філолога Михайла Красуського «Древность малороссийского языка», у якій українську мову було визначено як праматір мов народів Індії та Європи. Колосальні знання багатьох мов дозволили науковцю дійти висновку, що українська мова старша за грецьку, латинську й старослов’янську мови. Зокрема М. Красуський відзначав: «…усе, що я виклав, здається, не дозволяє сумніватися в тому, що як малоросійська, так і російська мови розвивалися самостійно».

На звання найчастіше вживаної в мовленні літери в українській мові претендують кілька голосних – «а», «о», «е». Натомість буквою, з якої починається найбільша кількість слів в українській мові, є «п». Найрідше вживаною буквою українського алфавіту є «ф». В українській мові звук, позначуваний цією літерою, наявний тільки в небагатьох запозичених словах.

Найбільш «українською» літерою, тобто такою, що відсутня в абетках інших народів, є «ґ». Позначуваний нею проривний звук по-різному вказували в українському письмі принаймні з XIV ст., а від 1619 р. в українській абетці з’явилася літера ґ, котру вперше запровадив у своїй «Граматиці» М. Смотрицький. Завдяки цьому дістали різне позначення на письмі два звуки – фрикативний (як у слові голова) і проривний (як у слові ґанок). Але реформа українського правопису, здійснена 1933 р. без громадського обговорення, призвела до того, що ця літера була безпідставно вилучена з української абетки. І лише 1990 p., після понад півстолітньої відсутності, у новому «Українському правописі» було поновлено в деяких словах написання літери «ґ».

Найдовшим в українській мові є слово рентгеноелектрокардіографічного, що містить 31 літеру. На звання найдовшого слова в початковій формі заслуговує назва одного з пестицидів – дихлордифенілтрихлорметилметан.

Згідно з «Коротким словником синонімів української мови», у якому розроблено 4279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів (45) має слово «бити».

Найчастіше вживаним іменником української мови є слово рука, дієсловом – бути, прикметником – великий, а займенником – він. Найрідше використовують слова мутація, баклажка, радист, білочка.

Найдовша абревіатура в українській мові – це, мабуть, ЦНДІТЕДМП, утворена від назви Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко- економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить дев’ять літер.

Найбільшу кількість значень має в українській мові абревіатура ПК. Вона може позначати палац культури, паровий кран, передній край, перфокарту, Петербурзький комітет, Петроградський комітет, підбирач-копнувач, пістолет-кулемет, Пітерський комітет, предметний каталог, Повітряний кодекс, пожежний кран, польовий караул, постійний комітет, променевий кінескоп, проміжний конденсатор, прохідницький комбайн, прядильно-крутильну машину, персональний комп’ютер, парсек тощо.

Паліндром (перевертень) – це слово, словосполучення чи фраза, які можна читати і зліва направо, і справа наліво, причому звучання та значення в обох випадках є однаковими. П’яти- й шестибуквенних перевертнів досить багато, а ось семибуквенних поки відомо лише два: ротатор і тартрат (сіль винної кислоти). Якщо йдеться про фрази-паліндроми, то до найдовших належить «Я несу гусеня». Інколи автори паліндромів не враховують букви й, ь або вважають подвоєнні приголосні за одну літеру. Ці дрібні порушення допустимі, оскільки створення таких висловів – справа непроста. Найдовшою фразою-перевертнем в українській мові є «Аргентина манить негра».

Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов’янського письма» і побачив світ у Вільні 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, що містив 1061 слово.

Першою відомою нам граматикою старої української мови є «Граматика словенская…» І. Ужевича. Рукопис, датований 1643 p., був виданий фототипічним способом у перекладі сучасною українською мовою 1970 р.

Перший український словник – «Лексис з тлумаченням слов’янських слів на просту мову», – складений у 1581 р. невідомим автором, так і лишився рукописним. Він містив 896 слів. Автор підшив рукопис до «Острозької Біблії», яку було видано 1581 p., і в такому вигляді словник зберігся до сьогодні.

Перший ґрунтовний словник української мови – «Словар української мови» в чотирьох томах – було видано в Києві протягом 1907–1909 pp. Співукладачем, упорядником та редактором цього видання, яке нині вважають вершиною українського дорадянського словникарства, є відомий письменник Б. Грінченко. В українській лексикографії це видання протягом півстоліття лишалося найповнішим і найавторитетнішим зібранням української лексики.

Українська мова вплинула на сусідні слов’янські мови, особливо на польську та російську, меншою мірою – на білоруську. До багатьох мов світу ввійшли українські слова гопак, козак, степ, бандура, борщ. У польській віднаходимо також запозичення hreczka – гречка, chory – хворий; у російській вареники, пасека, бублик, подполковник; у румунській: ştiucă – щука, holub – голуб, у білоруській: вагітная тощо).

День української писемності та мови щороку відзначають в Україні 9 листопада. За православним календарем це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця.

Свято запроваджено 9 листопада 1997 р. указом Президента України Леоніда Кучми «Про День української писемності та мови». Цього дня традиційно покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які друкують літературу українською мовою, а також стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

Традиції українського народного будівництва було закладено ще в ранньослов’янський період. Найдавніше населення України зводило оселі біля водоймищ, на захищених від вітрів ділянках, грамотно використовуючи місцеві особливості. Найзручнішими вважали житла, захищені природою: як заглиблені в землю (печери та напівпечери, а згодом – землянки та напівземлянки), так і вивищені на дерев’яних платформах над нею. Майже до середини XIX ст. ці типи житла співіснували з наземними.

…основу традиційного українського житла становило квадратне приміщення, в одному з кутків якого розташовувалася піч, а в інших – прості меблі: піл (своєрідний дощаний лежак) для спання, стіл, лави, полиця для посуду? Подібні житла протягом тривалого часу побутували в українських селах, а поодинокі зразки цієї архітектури ще